Крістіна Зеленюк
політичний оглядач Українська Паризька школа при Франко-Українській асоціації, де вчаться наші дітки, знаходиться в так званому "Золотому трикутнику" між Єлисейськими полями, Лувром і резиденцією Еммануеля Макрона. Чого тільки варта сама будівля української школи, де колись мешкали відомі оперна співачка Ліна Кавальєрі та актор Ален Делон.
Поки в одній з французьких шкіл Києва батьки платять за навчання своїх дітей по 7 тис євро, тут у Парижі навчання в українській школі коштує 75 євро на місяць. Причому паралельно українські діти мають право вчитися в звичайних державних французьких школах – Посольство України це підтримує.
Директорка української школи Олена Місталь зустріла біля Українського культурного центру, який з 2005 року дозволяє українській школі працювати в його стінах. В школі дітей нема, бо зараз канікули, літо, парти і стільчики акуратно зібрані по кутках. З ходу пані Олена починає розповідати, як минулого року разом з мерією Нормандського містечка, де вже чотири роки майоріє український прапор, виграла грант "Молодість-3" на 776 тис євро. "Це 200 студентів мали приїжджати від 16 до 30 років і вчитись у Франції. Всі французи сказали "так", Міністерство сказало "так", гроші дали, 70% фінансувала Франція, Вінниця мала фінансувати лише 15%, а решту 15% молдовські Сороки. На жаль, коли треба було внести свою частку фінансування, одна з вінницьких громадських організацій, з якою ми разом вели проект з 2013 року, відмовила. Але це не зупинило французів і вже цього року вони знову запропонували взяти участь у проекті "Молодість-5", – розповідає Олена Місталь.
І щоб в майбутньому більше не було таких сумних історій, за словами пані Олени, на базі Таврійського національного університету вирішили створити Франко-український інститут, який зі всієї України буде відбирати студентів, щоб приїжджали, проходили стажування і працювали у Франції. І таких проектів треба більше, бо у тої ж Росіі у Франції своїх шкіл і культурних центрів велика кількість. Тільки два роки тому відкрили новий такий центр біля Ейфелевоі вежі. Проте, за словами місцевих, він чомусь постійно закритий.
В інтерв'ю сайту "Сегодня" Олена Місталь розказала, як украінські дітки вчаться в нашій школі, як стало можливим отримувати українські атестати тут в Парижі, чому ми для французів країна третього світу, та як боротися з засиллям російської пропаганди та історичного пієтету французів до Москви.
- Якщо я не помиляюся, у Франції Ви вже рівно 20 років. А школу очолюєте з якого року?
- До Франції я приїхала в травні 1998 року. Так, при церкві Святого Володимира школа існує вже більше 40 років. Коли я приїхала до Франції, то пішла працювати в цю школу. Ну як вже вчитель без школи? 20 років тому приміщення, яке було надано – це медичний університет, де колись помирав Петлюра. Респуліка Франція надала це приміщення нашій українській діаспорі з умовою: ви будете там працювати, доки є українська громада. В 1998 році на службу приходило 20 літніх панянок. Бо діаспора – ті, хто народився тут, вони асимілювалися, стали французами, бо за часи Радянського Союзу не було можливості зберегти свою самоідентифікацію. Я попросилась в недільну школу до пані Надії Мігаль, українки з Канади (зараз голова Союзу українок Франції – Авт.), яка цю школу вела. Мене взяли, працювала добровольцем, поки у мене не народився Ніколя. І при всій повазі до діаспори мені було прикро працювати за підручниками 1947 року з на голосами.
- Як Ви стали директором цієї школи?
- Колись, коли мені було 20 років, я очолювала творчу спілку молодих вчителів України. Нам директор дозволяла робити все. Тому в 1997 році я створила Міжнародний клуб дитячої дипломатії і, як то кажуть, на запрошення приїхала до Франції і залишилась. За законами України я не виїжджала на ПМЖ, тому, навіть будучи громадянкою Франції, я знаходжусь тут тимчасово до 90 років.
Школа створена для того, і це не пафосні слова, щоб дарувати свободу вибору і батькам, і дітям. Деякі українці ж не приїжджають, як трудові мігранти, а приїжджають на запрошення компанії працювати тут. Тому їх дитина, яка разом з ними приїздить до Франції і приходь до нас в школу, зберігає українську освіту. Вона може і не буде отримувати наш атестат, але вивчить мову мами чи тата, які з України, і пишатиметься.
- Скільки тут навчається українських дітей?
- Діти, які здають атестацію, їх 82. З тими, що не здають атестацію, – біля ста. А починали ми з 10 дітей. Це невелика цифра порівняно з іншою школою Святого Володимира Великого в Парижі (суботня українська школа при церкві – Авт.). Бо у нас повний день, всі предмети і державна атестація.
Офіційно ця школа була створена у 2004 році. За рік до цього до нас приїздив заступник міністра освіти, коли школа вже фактично два роки як працювала, але ж дітки не отримували державні атестати. А це було неможливо, бо не було фінансування. Школи, які об'єднує Міжнародна українська школа (зареєстрована в Україні і об'єднує 44 школи в Європі), зареєстровані при українських громадах.
- Ну я так розумію школа, в якій ми знаходимось, при Українському культурному центрі в Парижі?
- Що б ви розуміли, у України по світу лише два культурних центри: тут в Парижі, і в Москві на Арбаті (але там школу чомусь досі ніхто не зробив). Будівля, в якій ми з вами сидимо, належала Алену Делону, а до цього – оперній співачці Ліні Кавальєрі. Україна її придбала для консульських потреб у 2003 році. А вже у 2004 році я тут відкрила Асоціацію, школа почала працювати. Проте у 2005 році тодішній президент Віктор Ющенко відмінив французам візи (за рік по світу збиралося 2 млн євро, а посольство Росії і досі збирає по 65 євро з французів). Проте іноземців в Україну більше їздити не стало, а Україна загубила значну частку надходжень до бюджету. Після всього цього цей будинок залишився "сиротою" і найголовніше те, що він не має права заробляти.
Український культурний центр, де проходять уроки Української Паризької Школи
- Навчання безпосередньо в класі з вчителями тут тільки по суботах...
- Так, бо всі наші дітки ходять ще й до французьких шкіл. Атестат, який ми тут видаємо, потрібен тим, хто повертається в Україну. І відкрию вам величезний секрет, який ніяк не можуть зрозуміти українські олігархи, та і не треба... Будь-який іноземний атестат вам дає можливість вступити в університет. Отримуючи український атестат наші діти мають право вступити онлайн в 20 ВУЗів Франції. А от якщо ваша дитина навчається в Україні і хоче вступити до французького університету, таких відкритих для неї є лише п'ять.
- А як так? Чому?
- Вибачте, що я це скажу, але це правда – ми для всіх французів "гетто". Колись давно мені дзвонив український консул і каже: "Знаєте, французи вас будуть слухати, бо ви громадянка Франції, а нас не слухають, бо ми для них країна третього світу". І, на жаль, нічого не змінилося. Україна чотири роки про щось говорить, її ніхто не чує. А іноземці вірять тільки в те, що бачать.
Тут у Франції є школа-пансіон Ecole des Roches, де вартість навчання коштує 80 тис євро на рік. І в ній вчаться діти деяких наших депутатів. Але ж в цій школі ви отримуєте тільки французький атестат. А геніальність нашого проекту, і Посольство Франції його підтримує, надаючи візи для навчання, в тому, що наші діти ходять і в державну французьку школу, і паралельно в нашу українську.
Я як директор школи і президент Асоціації щороку поновлюю контракт з Посольством України про співпрацю. І що найголовніше – ми французька асоціація, яку підтримує Посолтство України. І для батьків наших українських діток є великим здобутком, що Посольство так допомагає. А саме головне, що ми знаходимось в найдорожчому районі Парижу і щосуботи наші діти опиняються на українській землі.
І ще раз повторюся: відвідуючи нашу школу українські діти отримують українську освіту з українським атестатом. Цікаво, що всі ці десять років ми самотужки сплачували приїзд Комісії з МОН для проведення атестації. І цього року держава знайшла кошти, профінансувавши приїзд Комісії до Парижу, за що ми і батьки їм дуже вдячні.
- А одного дня навчання в класі не замало? Я розумію, що діти паралельно ще вчаться в державних французьких школах, проте для гарної атестації цього може бути недостатньо .
- Раніше у нас було два класних дні на тиждень, тепер один і взагалі з наступного року ми повинні вийти в онлайн. Нам не треба, щоб вчителі щось тут дітям втовкмачували – все є в інтернеті. Головне, щоби в початковій школі був сильний вчитель. Старші від коледжу до вищої школи мають шість уроків тут, а все інше – самостійна домашня робота онлайн. Ми заочники.
- До речі, тут викладають українські вчителі?
- Так, вони українці з обов'язковим досвідом роботи. Проте я беру переважно тих, хто має два-три роки перебування тут – треба, щоб менталітет ще був неукраїнський.
-Тобто, це ті українці, які сюди колись переїхали...
-Так, причому з різних причин: хтось тут вчився, хтось одружився, хтось працює в Посольстві. Але перші п'ять рокі, так, я брала всіх підряд, бо, як кажуть, "На безрыбье и рак рыба".
- Скільки всього вчителів?
- Майже 20. Тобто, у нас на кожного вчителя всього по 4 дитини. У нас маленькі класи.
Тут проводять уроки і культурні заходи
- Скільки коштує навчання?
- Наша школа зареєстрована при Франко-Українській Асоціації, вчителів ми декларуємо, вони отримують зарплату. І щоби покрити всі ці витрати у нас виходить 1,5 євро урок, а повноцінна навчальна субота – 25 євро з харчуванням. Але 30% дітей вчаться тут безкоштовно, бо не всі можуть сплатити 75 євро в місяць. По суботах дві зміни: перша з 9:30 до 14:00 (але є і подовжені дні, коли є хореографія чи музика), а старші – з 11:00 ранку до 18:00 вечора. І коли в цьому маленькому приміщенні по суботах збирається одразу 9 класів... Це щось страшне (сміється – Авт.). Нещодавно був випускний, де випустилась дочка одного з наших депутатів. Але вона була як всі і подарувала пісню на випускному.
- А може держава щось ще фінансує?
- Ви знаєте, найголовніше, що держава надає приміщення і сплачує комунальні послуги. Але нашим батькам завжди всього мало (сміється – Авт.) Пригадую, як десять років тому я подзвонила за оголошенням дізнатися, скільки коштує оренда приміщення тут через дорогу... 70 тис євро на рік. Може хтось з батьків готовий сплатити такі гроші, щоби водити своїх дітей в школу тут в "Золотому трикутнику" Парижу, де з одного боку Єлисейські поля, з іншого сидить Макрон, Лувр – все пішки? Тому сидимо тихо, якщо щось треба буде, самі побілимо, бо я вам скажу, що у французів нема такої розкоші, як у нас.
- А якщо наприклад сім'я з дитиною приїхала в Париж на два роки, віддала її в вашу школу, а потім знову повертається на Батьківщину?
- Дитину беруть клас в клас в Україні.
- До речі, як парижани поставилися до відкриття російського культурного центру біля Ейфелевоі вежі? Взагалі, пафосне було відкриття?
- Ні, "товариш" Путін не приїхав, бо якраз тоді затримали Романа Сущенка. А говорячи про французів, вони індивідуалісти. Чемпіонат світу з футболу – зрозуміло, але все інше, що відбувається в різних краінах, якщо це прямо не стосується французів, їм на це начхати. Говорю це чесно, бо я тут вже 20 років. Як би це смішно не звучало, їх хвилюють тільки два запитання: де ти був на вікенд, тобто де ти відпочив, та що ти їв? Тому якщо французи їдуть дивитися іншу країну, і якщо там будуть просто неперевершені пам'ятки архітектури, але буде погане харчування, для них це кінець світу. І мені завжди дуже прикро приїжджаючи в Україну бачити такий занепад в ментальності. Я вам скажу без перебільшення, що тут у Франції в кожному задрипаному селі є щось своє, історичне: сидр, сир, вода – що завгодно. В кожному селі є туристичний центр, де вам підкажуть, що подивитися. Ми ж в Україні постійно жаліємось, нам постійно все не так, а при цьому навкруги розруха повна. Знаєте приказку: "Вміла готувати, але не вміла подавати"? Так оце про нас.
Російський культурний центр
- А російських шкіл в Парижі багато?
- Асоційованих, де вчать російську мову, багато. Скажу вам більше, у мене 11 років пропрацювала вчитель малювання, яку ми виростили, а вона потім пішла в іншу школу працювати, де вони відкрили асоціацію малювання, де російська, українська мова і т.д.
-А тут в українській школі російська не викладається?
- Ні, але якби я її ввела, у мене було б напевно 500 учнів. Знаєте, багато українців-батьків навіть після анексії Криму і початку війни на Донбасі віддають своїх дітей або до російських шкіл, бо вони в сім'ї говорять російською, або суто до французьких. І їх не потрібно затаскувати до нас силоміць. Це їх особиста справа і як то кажуть відповідальність.
- Давайте про приємне – про Алена Делона...
- А давайте я вам розкажу про ще одну власницю цього будинку Ліну Кавальєрі, яка співала і в київській опері. Вона не мала дітей. В неї був закоханий князь Олександр Барятинський (російський генерал, намісник на Кавказі – Авт.). І він в цей будинок з Ліною Кавальєрі приїжджав. Але коли почалася війна, вона іде в Італію, де і загинула від артобстрілу. Так як у неї не було дітей що відбувається? Будинок нікому не належить. В 1956 році коли Ален Делон вже повернувся з Індокитаю, живе на Монмартрі, нікому невідомий бармен і його Ромі Шнайдер обирає на зйомки фільму "Крістіна". Він чимдуж мчить її зустрічати в аеропорту "Орлі" і вони починають знімати кіно. Рік це все тягнулося, а не як зараз – три місяці і все... І на зйомках фільму мама, коли бачить, що Ромі іде і сідає за стіл з Аленом Делоном, каже: "Це хто і що таке? Це самозванець, жебрак, він нам непотрібен!".
Але він в неї закоханий, вчить її французької мови і на свої перші гроші купує цю руїну (будинок, де знаходиться Культурний центр – Авт.). Потім у Делона і Шнайдер були заручини і він приводить її в цей будинок. П'ять років вони тут прожили, Ромі хоче дітей, а він – ні, бо у нього зліт, кар'єра. Він починає літати світом туди-сюди і одружується на Наталі Бартелемі в серпні, бо вже в вересні народився син. А Ромі Шнайдер помирає у віці 43 років.
Чотири роки тому мені на мобільний хтось дзвонить. Бачу, незнайомий номер. Беру слухавку, чую: "Олена? Це Ален Делон...Я хочу сюди прийти". А я ж тут не живу, мені ще доїхати треба хвилин 40. Отже, домовляємося, я приїжджаю. Він виявляється в цьому будинку не був 44 роки. Якщо чесно за два роки до цього ми з ним випадково зустрілися, скажімо так, на нейтральній території, я йому розповіла про українську школу, як би було добре, щоб він приїхав. Тільки через два роки він созрів...
І от він заходить сюди зі своїм охоронцем (Даніелем, який до цього був в охороні президента Франції). А знаєте, чому він не міг сюди прийти 44 роки? Тут вбили його водія. І тільки завдяки тому, що президент Франції все це розрулив, діло зам'яли. І ось він заходить в нашу школу, такий шикарний, і каже зі сльозами на очах: "Я не можу пройти далі". Я акуратно беру його за руку і проходили ми так по будинку півтори години. В одній з кімнат висіли його фотокартки в рамках. Як виявилось пізніше, це була його спальня.
Колишня спальня Алена Делона
- Хоча б заради цієї історії тут дійсно треба побувати і обов'язково включити цю будівлю в туристичний маршрут. Так може і французи щось більше про Украіну дізнаються.
- Знаєте, за радянські часи 20 українських міст уклали договори про побратимство з 20 їх французькими "колегами". За французьким законодавством це на все життя. Наприклад наші Бровари мають побратимство з Фонтене-су-Буа. І що? Я приїжджала в Бровари. Все, що там є, це однойменне кафе і вулиця... От так і працюємо.
У мене зараз тут двоє діток з Бердянська. Чому? Бо за 100 км лінія фронту – стріляють. І коли вони кажуть: "Ви знаєте, нам просто добре в Нормандії, бо тихо, не стріляють...". І ми ідемо на лінгвістичну практику (моя дочка Настя знайшла квитки по 13 євро) в Ля-Сейн-сюр-Мер під Марселем. Але я перед тим дзвоню в тамошню мерію, а там же всі комуністи, кажу "Здрастє". А мені: "А у нас був мер в листопаді...". А я їм: "А діти у вас коли були останній раз?". І чую "ніколи"... Так що ж це за побратимство між містами таке? В бердянській школі 300 дітей вчать французьку, а у Францію нікого не кличуть.
І от ми приїжджаємо, в залі з нами ще було 50 дітей з Іспанії і Греції, і двоє діток з Бердянська. А ми заступнику мера, такому солідному африканському французу, подарували білу вишиванку. І наші діти за два місяці перебування тут вивчили французьку. Але по поверненню в Україну український візовий центр їм відмови, сказавши, мовляв як ви можете їхати до Франції без досконалого знання французької? Ну це там пані одна вирішила, а батьки обурилися, чому це хтось має вирішувати долю їх дітей. І тоді я тут іду в префектуру і прошу на цих дітей дозволити оформити мені гарант на себе на вид на проживання до 18 років, і французи погодились. Тому оці діти з Бердянська в мене мають ВНП, а що найцікавіше – дідусь одного з цих хлопчиків колись був мером Бердянська.
- А після анексії Криму російських політиків з Ялти, яка є містом-побратимом Ніцци, приймали в Провансі як "законну" місцеву владу .
- Повторюся: якщо французи роблять з кимось побратимство, то це на все життя. Вони ж не роблять побратимство з краіною, а роблять його з містом абсолютно нічого для себе не порушуючи. А прибрати стіл з українськими містами укладалося ще за радянських часів. Я розумію, про що ви кажете, але все це дуже складно. Тому французам треба все пояснювати, розжовувати. Як би тут робив грамотний дипломат? Раз таке росіянами готується, ми наввипередження повинні "бити" по іншим містам-побратимам. Тому в цьому році ми і зробили музичний конкурс "Квітки Цисик", який об'єднає всі міста-побратими, і в кожному місті від Фонтене-су-Буа до Тулузи пройдуть концерти, а фінальний буде під Марселем, бо вони погодились очолити координацію конкурсу.
- Але ж французи не приховують свого пієтету до всього російського і поважають Путіна.
- Там, де французький мер в моєму місті повісив український прапор, він завжди повторював: "Це моя політична позиція. Ми підтримуємо Україну". Чому? Бо коли він ще був хлопчиком у віці 7 років його сусідка французька мадам, якій зараз вже 84 роки, мала побратимство з Херсоном. Саме тому для цього мера Україна – це Херсон, тому він повісив український прапор. В дипломатії оцей людський фактор треба використовувати на повну котушку, а ми тільки гасла продукуємо.
І ще: як би це прикро не звучало, але оцей як ви кажете пієтет до Росіі склався історично. Коли бабахнула революція 1917 року, росіяни чухнули в Нормандію. В Парижі було 40 російських кабаре, де генерали відчиняли двері і працювали таксистами. В Брюсселі в Королівському музеї (при королівському палаці – Ред.) було 200 тис російських офіцерів. Але звідки вони? Харків, Одеса... Тому вони і не відрізняють нас від росіян. Це я їм тут пояснюю, що Олександр Вертинський – наш, Паустовський – наш, Булгаков – наш.
- І Анна Київська теж наша , а Путін тут приїжджає в Париж і приписує її собі.
- Це знає Принц Орлеанський. А підіть в Люксембургський парк – там Анни Київської нема. А пересічний француз в префектурі в Нормандії, коли ви заповнюєте документи (я не беру Париж, тут багато іноземців) і пишете Україна, запитує: "А ви не в Європі?". Всі французи добре ставляться до культурної спадщини, їм в мізки просто в'ілися російські кокошники. А про Україну за 20 років що я тут крім Чорнобиля і палаючого Майдану – нічого.
- В цьому винні самі українці чи наша дипломатія, яка не просуває тут українську культуру?
- А що ти просунеш без грошей? Земля, на якій побудовано російський культурний центр, стояла безхозна десять років. А після анексії Криму раз, і все швидко побудували. А це мільярди. Щоб ви розуміли: в російському посольстві працює 250 людей ще з радянських часів, в українському – набагато менше. Біда українців в тому, що ми не думаємо про державу, а думаємо тільки про себе. І ні в одній країні світу нема українського телебачення, окрім Канади. У мене завжди була мрія створити передачу "закордонне українство".
- А ще у вас в Нормандії є школа-пансіон і мистецька резиденція.
- Так, оформлена на іншу асоціацію, я туди всіх запрошую, будь ласка приїжджайте. До речі, в двох містах Нормандії дві мерії хочуть наших студентів на практику. Чому? Бо місто, яке я знайшла і ми вибрали, саме малонаселене містечко Франції, їм потрібні молоді спеціалісти – лікарі, вчителі... Бо французи чомусь ідуть кудись, а тут працювати нікому. І вони хочуть саме українців, бо наші українські учні показують дуже добрі результати в навчанні, мотивуючи французів.
Споживча інфляція
Облікова ставка
Офіційний курс євро
Офіційний курс долара
Міжнародні резерви
Головні теми