Десять років по тому: чому Захід не засвоїв уроків Бухареста і агресії Росії проти Грузії

11 Серпня 2018, 07:59

Ігнорування агресії Росії в Грузії проклало шлях для російської агресії і на Донбасі - Захід заохотив Кремль на проведення більш агресивної зовнішньої політики

<div id="gt-res-content">
<div id="gt-res-dir-ctr" class="trans-verified-button-large" dir="ltr"><span id="result_box" class="short_text" lang="uk"><span>Володимир Путін.</span> <span>Фото</span><span>:</span> <span>AFP</span></span></div>
</div>
Володимир Путін. Фото: AFP

У тому, що політична верхівка Кремля любить символізм світ переконувався не раз. Але поява інтерв'ю російського прем'єра Дмитра Медведєва в "Комерсанті" 7 серпня - в день, коли десять років тому російська армія вторглася в Грузію, з заголовком "Росія отримала головне - мир" - виглядає більш ніж цинічно. У цьому інтерв'ю Медведєв не тільки звинуватив Тбілісі в "оголошення війни Російській Федерації" в серпні 2008-го, а й анонсував потенційний конфлікт, якщо Грузію приймуть у НАТО.

Бойові підрозділи російської армії вторглися в Грузію через чотири місяці після Бухарестського саміту НАТО, де Володимир Путін сказав Джорджу Бушу, що "Україна це навіть не держава". Там, в Бухаресті, Україна і Грузія так і не отримали ПДЧ, а вже в березні 2009-го в Женеві через півроку після закінчення російсько-грузинської війни тодішній держсекретар США Хілларі Клінтон радісно натискала символічну кнопку перезавантаження відносин зі своїм російським колегою Сергієм Лавровим.

Незаконна анексія Криму та російська інтервенція на Донбас в 2014-му, за словами абсолютно всіх західних політиків і дипломатів, стала не просто несподіванкою, а справжнім шоком для всього цивілізованого світу. Хоча вже відразу після знаменитої промови Путіна про однополярний світ на Мюнхенській конференції в 2007-му і нападу на Грузію роком пізніше потрібно було бити на сполох. Тоді ні США, ні ЄС, ні, на жаль, Україна не винесли жодних уроків, і поки виглядає так, що Росія на сьогоднішній день, домоглася головного – в найближчій перспективі в ЄС і НАТО Україну та Грузію не приймуть .

08.08.2008

Дата, яку прийнято вважати початком військового вторгнення Росії в Грузію, хоча насправді, незважаючи на доводи російської пропаганди, війна почалася саме 7 серпня 2008 року, коли російські регулярні неміротворческіе військові сили перетнули кордон Грузії через Рокський тунель. Правда, за словами грузинських політиків, Росія розв'язала війну ще в 1991 році, підігрів конфлікти в Абхазії та Південній Осетії. Вже 8 серпня 2008 року стартували літні Олімпійські ігри в Пекіні. Нічого не нагадує, коли в 2014-му під час зимових Олімпійських ігор в Сочі Москва починає анексію Криму і готується до військової інтервенції на Донбас?

Відповіддю Заходу на російську військову агресію проти Тбілісі, як дуже вірно днями написав Washington Post, була байдужість - Адміністрація Джорджа Буша-молодшого, яка просувала вступ Грузії в НАТО, не хотіла втручатися в російсько-грузинський конфлікт. США дали Грузії гуманітарну допомогу, але не надали зброю і, що найголовніше, не ввели проти Росії санкції. Втім, і в Україні тоді думки розділилися, а Верховна Рада так і не змогла прийняти постанову про визнання російської інтервенції в Грузію - не вистачило голосів.

Пальму першості по врегулюванню російсько-грузинського конфлікту Вашингтон віддав в руки тодішнього президента Франції Ніколя Саркозі, який, по суті, зупинив активні бойові дії, але зацементував базування російських військ в Абхазії та Південній Осетії (Франція, до речі, була і співголовою Мінської групи по врегулюванню Карабахського конфлікту, де також стирчать вуха Росії). А трохи більше ніж через півроку США оголосили про політику перезавантаження з Росією, що і стало, по суті, слоганом Адміністрації Барака Обами. Хоча ще в 2009 колишній посол США в Україні Стівен Пайфер попереджав, що Росія може розпалити в Україні небезпечні протиріччя між Сходом і Заходом на грунті статусу російської мови, Криму та базування там Чорноморського флоту, а також геополітичного курсу Києва.

Так чи виніс Захід уроки з російсько-грузинської війни в 2008-му, якщо вже через шість років Росія анексувала Крим і вторглася на Донбас?

"Урок війни в Грузії простий і досить цинічний: Захід, не ризикнув дати по руках Росії, яка вирішила встановити власні правила гри на пострадянському просторі. Тепер Захід змушений протидіяти гібридній агресії на власній території, реагувати на спроби розхитати ЄС зсередини і на втручання в президентські вибори в США. Ситуація ускладнюється наявністю низки суперечностей усередині колективного Заходу, які не сприяють формуванню позиції щодо ефективної протидії РФ", – сказав сайту" Сегодня "директор Інституту світової політики Євген Магда.

Радник колишнього віце-президента США Джо Байдена Майк Карпентер вважає, що головний урок вторгнення Росії в Грузію в 2008-му в тому, що Захід заохотив Кремль на проведення більш агресивної зовнішньої політики, не зумівши покласти на Росію достатні витрати (застосувати проти Росії санкції за її військове вторгнення в Грузію - Авт.).

"Звичайно, є багато прикладів, де історичне примирення між націями необхідно, і країни повинні "зарити сокиру війни" і навчитися жити разом як сусіди. Візьміть, наприклад, історичне примирення між Польщею та Німеччиною, яким ми всі повинні поаплодувати. Однак, коли агресивний режим, в даному випадку путінська Росія, послідовно ігнорує суверенітет своїх сусідів і нехтує міжнародними нормами, договорами та угодами, міжнародне співтовариство повинне надати більший опір. Закривши очі на агресію Росії в Грузії, це, на жаль, проклало шлях для російської агресії в Криму, що, в свою чергу, проклало шлях російської агресії на Донбасі", – сказав сайту "Сегодня" Майк Карпентер.

Міф і сфери впливу

За словами політичного аналітика Дениса Колесника з Парижа, спілкуючись з заступник генсека НАТО часів президентства Обами Александром Вершбоу, він дав зрозуміти, що висновки з минулого таки робляться, адже все-таки після анексії Криму і початку війни на Донбасі в 2008-му, Захід запровадив проти Росії санкції, на відміну від російсько-грузинської війни, за якою послідувало "перезавантаження" відносин.

Але наївно припускати, що мета Росії в тому, щоб просто створювати якісь острівці нестабільності в країнах пострадянського простору. Розглядаючи Грузію і Україну виключно своєю сферою впливу, головна на сьогоднішній день мета Москви (виходячи з того, як путінський режим пояснює свої дії росіянам з екранів телевізорів) – стримати подальше розширення ЄС і НАТО на Схід.

"Відносно недавно було прийнято чергове рішення про те, що Грузію чекають і приймуть до Північноатлантичного альянсу. Це просто загроза миру. Ми всі розуміємо, що на території Грузії існує певна напруга, що Грузія розглядає суміжні території, або, з нашої точки зору, держави (РФ визнала Абхазію і Південну Осетію – Авт.), як свої. Значить, є неврегульований територіальний конфлікт, незалежно від того, на якій позиції ми знаходимося. І таку країну, таку державу візьмуть до військового блоку? Ми розуміємо, чим то загрожує? Це може спровокувати страшний конфлікт", – заявив російський прем'єр Дмитро Медведєв в інтерв'ю "Комерсанту", опублікованому 7 серпня.

За словами Євгена Магди, Морські піхотинці ЧФ РФ не тільки унеможливити вступ будь-якої пострадянської країни в НАТО, а й переконати Захід, що пострадянський простір залишається сферою виключних інтересів Кремля, і для цього РФ намагатиметься використовувати весь можливий арсенал засобів.

На саміті НАТО в Бухаресті в 2008 році Україні та Грузії відмовили в ПДЧ – рішення заблокували Німеччина і Франція. І, що найбільш парадоксальне, під час недавньої неофіційної бесіди в Парижі один з французьких парламентаріїв сказав сайту "Сегодня": "Тоді Франція і Німеччина не хотіли провокувати Росію. Те ж саме стосується і вступу в Євросоюз. І я думаю, за десять років ні наша, ні позиція Німеччини не змінилася".

Політичний аналітик Денис Колесник нагадує, що ще в 1999 році Путін заявляв, що Захід повинен відмовитися від прийняття колишніх країн Варшавського пакту (таких як Польща, Угорщина і Чехія) в НАТО, щоб уникнути конфронтації з Росією, а, наприклад, в розділі 5 "Основні зовнішні загрози" воєнної доктрини РФ от 2000 років немає положення, яке визначає як загрозу "розширення військових блоків і союзів на шкоду військовій безпеці Російської Федерації". За словами експерта, на той час єдиним блоком, який розширювався, був НАТО, прийнявши до своїх лав країни Вишеграду, а в наступних редакціях стратегічних документів РФ НАТО вже відкрито називається "ворогом
".

"У Росії тільки один сценарій – встановлення в Києві лояльного Росії режиму з подальшою інтеграцією в російські блоки типу Євразійського союзу. Ідея про status quo – позаблоковий статус України, яку можна часто почути на Заході і яка нібито буде прийнятна для Росії, – помилкова і російською інтервенцією в 2014-му в Крим і на Донбас це було наочно продемонстровано. Саме невступ України в НАТО і ЄС не є основною метою Росії, але є необхідним для встановлення свого de facto або de jure контролю над Києвом, адже вступ до ЄС відірве Україну від Росії як в економічному, культурному, так і в правовому полі, а вступ в НАТО гарантує недоторканність її кордонів. Вступ України в ЄС і НАТО стане "точкою неповернення" коли РФ вже не зможе розіграти сценарій і відкотити Україну назад в сферу свого впливу", – сказав сайту "Сегодня" Денис Колесник.

Але в чому все-таки основна відмінність російсько-грузинської і російсько-української воєн, так це в Будапештському меморандумі. Ще до саміту Трампа і Путіна в Гельсінкі представник України в підгрупі з безпеки Тристоронньої контактної групи Євген Марчук детально описав в своєму Facebook все плюси і мінуси цього документа, який, як виявилося через 24 роки після підписання, не дає Україні жодних гарантій безпеки в разі нападу на нас, особливо якщо це один з підписантів документа.

За словами Марчука, в останній статті 6 Меморандуму написано: "Україна, Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і США будуть проводити консультації у випадку виникнення ситуації, в результаті якої виникає питання щодо цих зобов'язань".

"Ось і все. Консультації! Тобто переговори. Тому (якщо трохи спрощено) американські скептики кажуть:"Ми ж Меморандум не порушували? Ні. Нічим Україні не погрожували? Ні. Ми і тоді і зараз підтверджуємо наші запевнення вашої безпеки, територіальної цілісності і непорушності кордонів України. Запевнення! "Assurances", як записано в Меморандумі. Ми суворо дотримуємося цих запевнень. Ми засудили Росію, підтримали вас у ООН і на міжнародній арені, ввели санкції проти Росії, допомагаємо, і будемо допомагати у військовій та інших сферах ... ". Тобто, все як передбачено в Меморандумі", – пише Євген Марчук.

Тому, за його словами, в України є всі підстави піднімати питання якщо не про зміну Нормандського формату то, як мінімум про його розширення за рахунок хоча б ще одного підписанта Меморандуму, – США. Адже вже сьогодні в Нормандському форматі три підписанта – Франція, Росія і Україна
.

Автор:

Зеленюк Крістіна

Джерело:

"Сегодня"

Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Загрузка...
Загрузка...