Віталій Рябошапка
провідний політичний оглядач Обстановка на Близькому Сході залишається напруженою. Насамперед через взаємини Ірану і США, які все більше загострюються. Останнім часом ці взаємини нагадують американські гірки: після чергового піку загострення слідує тимчасова стабілізація, але на рівні нижче попереднього. Потім відбувається новий інцидент або слідує чергова ультимативна заява однієї зі сторін, і все повторюється знову. Сайт "Сьогодні" розбирався, в чому полягають головні протиріччя й інтереси сторін, і чи не призведе якийсь черговий пік напруженості до війни.
З історії взаємин
З кінця 70-х років минулого століття відносини між США і Іраном ніяк не можна було назвати теплими. Держави вже майже сорок років не мають дипломатичних відносин, Вашингтон є союзником Ізраїлю і Саудівської Аравії – держав, які Іран вважає прямими конкурентами і ворогами в регіоні. Відповідно, до США ставлення в країні було, м'яко кажучи, прохолодне. Однак ключовим фактором напруженості між країнами були іранська ядерна програма, яку США і союзники Вашингтона на Близькому Сході сприймали як головну загрозу безпеці, і санкції, введені з подачі США світовим співтовариством щодо Ірану в зв'язку з розвитком цієї програми. Загалом же довгий список претензій Вашингтона до Тегерану включав і фінансування терористичних організацій Близького Сходу, і порушення прав людини, і втручання у внутрішні справи держав регіону.
Ситуація почала змінюватися після 2013 року, після обрання президентом Ірану Хасана Рухані. Зазначимо, що в Ірані президент не є настільки політично значущою фігурою, як президент в тих же США. Тому вжиті Рухані кроки назустріч Сполученим Штатам і світовій спільноті – рішення еліт ісламської держави загалом.
У квітні 2015 року був підписаний "Спільний всеосяжний план дій" – договір між Іраном і шістьма світовими лідерами: США, Великою Британією, Францією, Росією і Китаєм, які є постійними членами Ради безпеки ООН, а також Німеччиною. План дій, відомий також як "ядерна угода", передбачав відмову Ірану від розробки ядерної зброї в обмін на поетапне зняття санкцій. Згідно з умовами угоди, Іран, зокрема, на 20 років робив свої ядерні центри відкритими для моніторингу МАГАТЕ і відмовлявся від збагачення урану. У відповідь знімалися економічні обмеження, які передусім стосуються обсягів продажу Тегераном нафти. Підписання ядерної угоди стало одним з факторів зниження світових цін на нафту 2015 року.
Нове протистояння
Після перемоги на виборах новий президент США Дональд Трамп заявив, що ядерна угода не відповідає національним інтересам Сполучених Штатів. 2017 року США ввели санкції проти Ірану (що було прямим порушенням договору). А в травні 2018 року США, незважаючи на категоричні протести інших підписантів, вийшли з угоди. Спроби європейських союзників США умовити Трампа не робити цього не змінили рішення Вашингтона.
Іран, у свою чергу, заявив, що готовий виконувати умови угоди, якщо інші країни-підписанти зможуть компенсувати втрати Тегерана від американських санкцій і зуміють їх обійти.
Через рік – у травні 2019-го – Іран почав поетапне скорочення виконання своїх зобов'язань в рамках угоди. Робить він це абсолютно обґрунтовано: в "Спільному всеосяжному плані дій" прописано право Ірану на такі кроки в разі, якщо договір порушується іншими підписантами. Так, зокрема, президент Рухані заявив, що Іран припинив відвантаження збагаченого урану третім країнам. А отже, перевищив прописану в договорі квоту на ядерне паливо, яке може зберігати у себе Тегеран. На початку липня пішов другий крок: Іран заявив про намір збагачувати уран вище обумовленого рівня. По суті, таким чином Іран спробував стимулювати підписантів договору – насамперед держави ЄС – продовжувати співпрацю, незважаючи на санкції США.
Гра м'язами
Паралельно з перипетіями навколо договору зростало військове протистояння США та Ірану. На території Сирії, де США підтримували опозицію, а Іран – режим Асада, це було фактично пряме зіткнення.
У травні 2019-го США заявили, що направлять до берегів Ірану авіаносну ударну групу. А в червні країни стояли фактично на порозі війни: після того, як Іран збив американський безпілотник вартістю півтори сотні мільйонів доларів, Вашингтон готовий був завдати точкових ударів по Ірану. "За 10 хвилин до удару я зупинив його", – написав пізніше Трамп в соцмережах.
"Тоді ситуація дійсно була на межі, – розповів сайту "Сьогодні" керівник Центру військово-правових досліджень Олександр Мусієнко. Особливо вона загострилася, коли був збитий американський безпілотник. Американці порахували, що це зробив Іран своєю ракетою цілеспрямовано, і після цього Трамп навіть збирав лідерів обох партій в Конгресі на нараду. А такі наради скликаються президентом напередодні введення військ або початку бойових дій. Тому все було дуже серйозно", – зазначає експерт.
Чого хочуть Штати
Ще в травні 2018 року держсекретар США Майк Помпео оприлюднив 12 пунктів вимог до Ірану. Серед яких – припинення робіт зі збагачення урану, припинення розробки ракет, здатних нести ядерну зброю, припинення фінансування терористичних угруповань на Близькому Сході. Помпео зазначив, що в разі виконання цих пунктів США готові укласти новий двосторонній договір з Іраном.
"По суті, США запропонували Ірану піти на капітуляцію, давайте говорити прямо, – зазначив в коментарі сайту "Сьогодні" експерт з питань міжнародної політики та Близького Сходу аналітичного центру "Український інститут майбутнього" Ілля Куса. – Було спочатку зрозуміло, що Іран на це ніколи не піде, тому що від нього вимагають регіональної капітуляції на всіх фронтах, запуск американських інвесторів і ТНК – загалом, повернення того, що було за часів шаха".
Однак, найімовірніше, 12 пунктів Помпео – "програма максимум", розрахована на те, щоб в разі початку реальних переговорів мати можливість піти на "поступки" Тегерану. А санкції і гра військовими м'язами – дії, покликані змусити Іран піти на такі переговори і переглянути ядерну угоду.
"США не влаштовує договір, який був підписаний за Барака Обами. Трамп аргументує свої рішення щодо виходу з договору тим, що іранська програма ядерних досліджень, по суті, лише була відкладена на 20 років. А потім Іран зможе її знову почати. При тому, що санкції з нього знімаються передчасно. Зараз США хочуть вийти на договір, згідно з яким Іран назавжди відмовиться від збагачення урану, тобто назавжди закриє ядерні програми. І Трамп в своїй манері намагається домогтися такого результату, намагається вживати всіх заходів, тиснути на Іран, щоб схилити Тегеран до такого варіанту договору", – зазначає Олександр Мусієнко.
Як розповів сайту "Сьогодні" Ілля Куса, в Білому домі є різні бачення, як домогтися цього. Перша концепція полягає в тому, що іранське питання можна і потрібно вирішувати силовими методами. Аж до підтримки зміни режиму в разі появи сприятливих обставин. Цей підхід сповідують переважно республіканці з неоконсервативного правого крила, які працювали в адміністрації Буша-Чейні, а сьогодні – в адміністрації Трампа.
Другий підхід полягає в тому, що нейтралізувати іранську загрозу можна через переговори. Якщо Іран заведе до себе іноземний капітал, зв'яже себе тугіше зі світовою економікою, у нього відпаде сенс мати ядерну зброю і поводитися агресивно. Цю логіку сповідував Барак Обама і його адміністрація. Сьогодні у неї також є свої прихильники в Білому домі.
"Від угоди адміністрація Трампа відмовилася, але зараз, оскільки підходи відрізняються, ці дві фракції в адміністрації Білого дому не можуть вирішити, що робити. Радикали кажуть, що потрібна війна, конфлікт, силовий тиск і навіть обмежені удари по Ірану. Що у США є союзники і підтримка такого варіанту, який змусить Тегеран сісти за стіл переговорів і капітулювати, – каже Ілля Куса. – Друга ж фракція не проти тиску на Іран з тим, щоб змусити його сісти за стіл переговорів. Але вони не хочуть війни, вважаючи, що вона заподіє шкоду всім".
За словами експерта, президент США Дональд Трамп тяжіє до другої групи.
"Особисто він не хоче війни. Він про це говорить і вірить, що війна – це не те, що треба в даному випадку. І потім, однією з фішок його передвиборчої кампанії перед першим терміном була теза "досить витрачатися на безглузді близькосхідні війни". І якщо він зараз заведе США в таку війну, це для нього стане катастрофою перед виборами. Він втратить значну частину свого електорату, які його обрали саме за те, що він часто критикував військове втручання США на Близькому Сході", – каже Ілля Куса.
Чого хоче Іран
Бажання Ірану прості: Тегеран хоче виконання ядерної угоди підписантами в тому вигляді, в якому договір був укладений при президенті Обамі. Незважаючи на спочатку слабку позицію (Іран прагнув позбутися санкцій будь-якими шляхами), іранській владі вдалося вийти на найприйнятніший для себе варіант договору. Відмовлятися від нього – значить, ризикувати отримати гірші для себе умови.
Стосовно військового протистояння, то, як зазначають експерти "Сьогодні", Тегеран не хоче війни з США та американськими союзниками, проте змушений йти на підвищення ставок.
"З боку Ірану сенс дій в цьому конфлікті залежить від внутрішньої політики. Для політичного керівництва протистояння з США – важлива складова частина внутрішньої політики, частина внутрішньої легітимності. Зовнішній ворог, який завжди існує, будує Ірану підступи – фактор, яким можна виправдати багато проблем всередині країни", – каже Ілля Куса.
Крім того, керівництво Ірану перебуває в такій ситуації, коли діяти не агресивно, неадекватно діям США воно не може.
"Проти них відновили санкції, відправляють війська, оточують базами. Ось, припустимо, залетів їх безпілотник. Ви або збиваєте його, демонструючи і США, і власному населенню, в тому числі, силу. Або демонструєте слабкість. Іран – це не та країна, де демонструвати слабкість нормально. Там потрібно завжди бути жорстким, навіть ціною власного добробуту. Це, до речі, те, чого не розуміють в США", – говорить експерт.
Всі проти війни
То чи призведе нинішнє протистояння до військового конфлікту? Експерти зазначають, що, незважаючи на небажання сторін воювати, будь-який інцидент загрожує вивести ситуацію з-під контролю.
"Обидві країни в патовій ситуації. Вони не хочуть війни, але вони на всіх парах до неї рухаються, тому що ніхто не може поступитися. Зрозуміло, що все це закінчиться переговорами. Питання тільки, хто першим піде на поступки. І чи не вийде ситуація з-під контролю під час чергового інциденту", – каже Ілля Куса.
На думку Олександра Мусієнка, протистояння триватиме, причому боку підвищуватимуть ставки, поки хтось не піде на поступки.
"Стосовно війни, то теоретично вона можлива. Але я не думаю, що на сьогодні США могли б піти на такий крок. Це було б алогічно з боку Трампа, який виводить свої війська з Сирії, інших гарячих точок. І потім, Іран – велика країна з сильною армією. Просто там не буде. Але головне – яку мету ставлять перед собою американці? Навіщо війна? Щоб скинути режим? Сумнівно. Кінцева мета в тому, щоб зняти ризики, пов'язані з ядерною програмою Ірану. Цього можна досягти і без війни, змусивши Іран піти на поступки", – зазначає експерт.
Не готові до повномасштабної війни в регіоні і ключові союзники США.
"У Саудівській Аравії є частина еліт на чолі з наслідним принцом Мухаммедом ібн Салманом, яка, звичайно, хоче максимально ізолювати Іран. Для них ідеальним сценарієм було б, щоб по Ірану був нанесений удар, який би його послабив, але разом з тим не призвів би до широкомасштабних бойових дій в регіоні, – говорить Ілля Куса. – З іншого боку, там є внутрішня опозиція, яка хоч і негативно ставиться до Ірану, але виступає проти війни. Вони вважають, що в разі війни першими постраждають монархії Перської затоки. Тому у саудитів немає консенсусу щодо це приводу. Вони більше дивляться на США і іноді трошки їх підстьобують. Але, я думаю, коли прийде час Х, вони не робитимуть що-небудь. Вони не готові до війни", – говорить експерт.
Споживча інфляція
Облікова ставка
Офіційний курс євро
Офіційний курс долара
Міжнародні резерви
Головні теми