В Японії починається нова ера, але в житті країни нічого не зміниться

82-річний імператор Японії Акіхіто звернувся з 10-хвилинним відеозверненням до нації. У ньому він повідомив, що через проблеми зі здоров'ям він передає трон своєму старшому синові – 56-річному Нарухіто, який стає 126 імператором в династії. До сьогоднішнього дня останнім зречення імператора Японії було майже 200 років тому, в далекому 1817 році.

Акіхіто став імператором 7 січня 1989 року по японській традиції, з появою нового імператора починається новий період традиційного національного літочислення. Кожна епоха має свою назву, що збігається з девізом, під яким править імператор. В даному випадку це була ера Хейсей (що означає "Спокійний розвиток"). Ця назва стане посмертним ім'ям Акіхіто. Назва ери імператора Нарухіто, яка розпочнеться 9 серпня, поки не повідомлялася.

Чутки про майбутнє зречення з'явилися три тижні тому, але в країні вони були сприйняті з увагою нітрохи не більшим, ніж щось з життя "зірок". Навіть фондовий ринок, завжди особливо чутливий до будь-яких змін в верхах, ніяк на реагував на них. Причина такого спокою пояснюється роллю, яку відіграє імператор в сучасному житті країни.

Деокупація півдня країни – як українські військові відвойовують території

Заборона на пересування країною для військовозобов'язаних – всі деталі

Ракетні удари по мирних українськиих містах - липень 2022

Ядерний тероризм Росії

Імператор і сучасна Японія

Починаючи з 660 р., Японією править одна і та ж імператорська династія – така сталість є унікальною у світі. За настільки довгу історію роль монарха в житті країни постійно змінювалася, і абсолютну владу він почав втрачати ще в XIX столітті.

Нині діюча конституція країни, прийнята в 1947 р. (цікаво, що в неї досі не внесено жодної правки), визначає імператора символом держави і єдності японської нації, але практично позбавляє права втручатися в державне управління. Всі державні призначення і рішення він виробляє за поданням кабінету міністрів, який і несе за них відповідальність. На офіційному рівні всередині країни і за кордоном імператор виступає як "глава держави", проте це звання не закріплено за ним законодавчо, так як поняття "глава держави" в конституції немає.

Таким чином політичну систему Японії можна охарактеризувати як конституційну монархію, в якій у імператора прав ще менше, ніж у монарха Великобританії.

Японія не є імперією (вона вважалася нею короткий період часу до кінця Другої світової війни), але чому її монарх носить титул "імператор"? По-перше, в титулуванні монархів взагалі мало правил і системності, часом вони фактично самі себе нагороджують титулами. По-друге, "імператором" монарха Японії називають європейці, всередині ж країни його з 1936 р. величають виключно як тенно, тобто "Небесний господар", причому без імені, яке табуюється (а прізвища імператори не мають взагалі). "Тенно" є також єдиним зверненням до японського монарха в міжнародних документах на японській мові.

Як би там не було, монарх Японії зараз вважається єдиним в світі правлячим імператором. У числі останніх імператорів були монархи Ефіопії, В'єтнаму, Маньчжоу-го і Кореї.

Монархії в сучасному світі

Монархія – така форма правління, при якій верховна державна влада частково або повністю належить одній особі – монарху (фараону, імператору, королю, царю, князю, герцогу, султану, еміру, хану і ін.).

Колись це була практично загальна форма правління, зараз же монархій залишилося мало. Тільки чотири з них є абсолютними, тобто з необмеженою владою монарха, це: Саудівська Аравія, ОАЕ, Оман і Катар. В інших випадках йдеться про одну з форм конституційної монархії.

В Європі монархіями зараз є: Андорра, Бельгія, Ватикан, Великобританія, Данія, Іспанія, Ліхтенштейн, Люксембург, Мальтійський орден, Монако, Нідерланди, Норвегія, Швеція. В Азії – Бахрейн, Бруней, Бутан, Йорданія, Камбоджа, Кувейт, Малайзія, Таїланд, Японія. В Африці – Лесото, Марокко, Свазіленд. В Океанії – Тонга.

Крім того, у півтора десятків країн Співдружності націй офіційним главою держави вважається королева Великобританії. В Африці, Азії і Океанії збереглося багато так званих традиційних монархій, ніяк не пов'язаних з існуючим державним устроєм.

Зречення від престолу не є рідкістю для сучасних монархій. Всі монархи, які "пішли на пенсію", були в досить солідному віці.

30 квітня 1980 р. 71-річна королева Нідерландів Юліана зреклася на користь своєї старшої дочки Беатрікс. В цей же день, але в 2013р. 75-річна королева Беатрікс передала престол своєму старшому синові 46-річному Віллему-Олександру.

28 лютого 2013 р. відрікся від престолу Папи римського (і автоматично з посади глави держави Ватикан) 85-річний Бенедикт XVI. Нового Папу римського обирала Рада кардиналів.

21 липня 2013 р. 79-річний король Бельгії Альберт II зрікся на користь свого сина 53-річного Філіпа.

18 червня 2014 р. 76-річний король Іспанії Хуан Карлос I передав корону синові, 45-річному Феліпе, який став королем Філіпом VI.