Куди дрейфує Туреччина: від європейської держави до лідера на Близькому Сході

21 Грудня 2017, 07:44

Своїми антиєвропейськими та антинатовськими заявами президент Туреччини, по суті, задав тон черговій президентській виборчій кампанії

<p style="text-align: justify;">Реджеп Тайіп Ердоган. Фото: AFP</p>
Реджеп Тайіп Ердоган. Фото: AFP

Цього року виповнилося рівно 30 років відтоді, як Туреччина подала заявку на членство в Європейському Союзі і 54 роки з дня підписання "Анкарської угоди" тоді з ще "батьком" Євросоюзу – Європейським економічним союзом. Відтоді до ЄС вступили 16 нових держав, на черзі країни Західних Балкан, щоправда, крім Туреччини. Офіційній Анкарі це, м'яко кажучи, не дуже подобається. Реджеп Ердоган прямо звинувачує ЄС, який обіцяв Туреччини розморозити переговори щодо членства і безвізовий режим в обмін на стримування незаконного потоку міграції до ЄС. У Туреччині визнають, що за розміщення у себе 4 млн біженців Брюссель пообіцяв їм кругленьку суму – 6 млрд євро до 2019 року. ЄС від своїх зобов'язань не відмовляється, але після невдалої спроби державного переворотуу, на думку Брюсселя, Туреччина почала відходити від європейських демократичних стандартів. Взаємні звинувачення вилилися в заморозку більшості переговорних треків з ЄС, погрози Брюсселя урізати фінансування і охолодження відносин з НАТО. Про те, куди Ердоган веде Туреччину, і яку стратегію він вибере напередодні чергових президентських виборів – в спеціальному репортажі сайту "Сегодня" з Анкари.

З європейськими стандартами, але без членства

Сазати, що Туреччина ображена на Євросоюз, нічого не сказати. У бесідах з "Сегодня" турецькі експерти і журналісти прямо говорили: "Подивіться, ми досягли європейських стандартів: дороги, інфраструктура, технічні стандарти – все – навіть до лікаря можете записатися онлайн (щоправда, якість медичних послуг в Туреччині залишає бажати кращого. – Авт.). А нам не те, що вступити до ЄС не дають, у нас навіть безвізового режиму немає, а в України є, хоча ми стримуємо потік біженців до ЄС".

Офіційний статус кандидата на вступ до ЄС Туреччина отримала ще 1999 року, а 2005-го стартували відповідні переговори. Відтоді відносини офіційних Анкари і Брюсселя переживали злети і падіння, і, за словами експертів, найсприятливіший момент для вступу до ЄС у Туреччині був на початку 2000-х. Тоді і в Брюсселі дивилися в сторону Анкари, і Греція, у якій з Туреччиною давні рахунки щодо Кіпру, була готова піти на такий-сякий компроміс. Афіни погодилися на так званий "план Аннана" (генсека ООН Кофі Аннана з врегулювання кіпрського конфлікту), який передбачав проведення референдуму, як на турецькій, так і грецькій частині.

Але спроба об'єднати Кіпр в федеративну республіку провалилася: на референдумі 76% грецьких кіпріотів проголосували "проти", тоді як 65% турецьких на Північному Кіпрі висловилися "за". В Анкарі це порахували мало не зрадою. Турецькі журналісти, з якими сайт "Сегодня" поспілкувався в Анкарі, і зовсім говорять, що з боку Брюсселя це був ніж у спину. Подальші дії з взаємним блокуванням авіа- і морського сполучення з Північним Кіпром обернулися для Туреччини заморожуванням переговорів щодо вступу до ЄС відразу за декількома пунктами.

Зараз абсолютно всі турецькі експерти і журналісти, з якими "Сегодня" поговорив в Анкарі, вважають, що Євросоюз продовжує незаконну блокаду Північного Кіпру. Це підтверджує і заява Реджепа Ердогана під час його першого за 65 років історичного візиту до Греції: "Повітряні і морські кордони можна було б поліпшити". Афіни відповіли в такій же конфліктній риториці: "Візит має сприяти побудові мостів, а не стін". Будучи в ЄС, Кіпр ніколи не проголосує за вступ Туреччини, поки остання не визнає його незалежність. А для Анкари це принципове питання з дня появи на світ 1923 року Лозаннського договору, за яким майже всі острови в Егейському морі біля берегів Туреччини відійшли Греції.

Але це не єдина причина взаємних непорозумінь і звинувачень. На думку західних столиць, Ердоган почав відступати від демократичних стандартів і європейських цінностей, на яких прийшов до влади на виборах 2014-го. "Ердоган дійсно дотримувався проєвропейських позицій в перші роки при владі, проводив економічні та інші реформи, при ньому власне почалися переговори за декількома "розділами" щодо членства. Але після невдалого референдуму щодо об'єднання Кіпру переговори почали серйозно пробуксовувати і, нарешті, застрягли в невизначеності, тому Ердоган почав шукати інші зовнішньополітичні опції", – вважає завідувач Центру міжнародних досліджень Дипломатичної академії Надія Коваль.

За її словами, справа ще й у реакції турецької влади на невдалу спробу перевороту 2016 року, що вилилося в масові звільнення і арешти, в тому числі і європейських громадян, які вивели питання захисту прав людини на перший план двостороннього діалогу. "По-друге, це референдум квітня 2017-го, який суттєво змінює політичну систему Туреччини в напрямку максимальної централізації і концентрації влади в руках президента, а тому реакція на нього була жорсткою і однозначно критичною", – підсумувала Надія Коваль.

До чого призведе конфронтація з ЄС і дружба з Росією

Після хвилі масових звільнень і арештів, в тому числі і європейських громадян, Європарламент проголосував за припинення договорів з Туреччиною про вступ до ЄС. А після конституційного референдуму, за яким Туреччина перетворилася на президентську республіку з централізованою вертикаллю (після наступних парламентських і президентських виборів в 2019-го посаду прем'єра ліквідують, а президент самостійно формуватиме уряд) ЄС пригрозив скоротити фінансову допомогу Туреччині до 175 млн євро, заблокувати близько 3,5 млрд євро кредитів на різні проекти розвитку і заморозити 175 млн євро, які пішли б на фінансування політичних реформ в Туреччині.

"Поки Туреччина не поважає свободу слова, права людини і ще далі відходить від європейських демократичних стандартів, ми не можемо фінансувати такий режим коштами ЄС", – сказав Зігфрід Муресан, головний парламентер Європарламенту.

Турецько-європейські відносини, за словами Надії Коваль, перебувають в глибокій кризі, і до позитивного порядку денного поки що далеко, переважно йдеться про збереження мінімальної співпраці в ключових сферах. "Насамперед – це домовленості щодо врегулювання кризи біженців від 2016 року і співробітництво в боротьбі з міжнародним тероризмом. Хоча жодна зі сторін поки не розірвала відносини повністю, і Туреччина формально продовжує залишатися країною-кандидатом, але, по суті, інтеграційний вимір максимально заморожується. Наприклад, нещодавно було прийнято рішення призупинити Туреччині фінансування, пов'язане з підготовкою до вступу", – сказала "Сегодня" завідувач Центру міжнародних досліджень Дипломатичної академії.

Але в Туреччині вважають, що це лише привід. Турецькі журналісти нагадали "Сегодня" заяву вже колишнього канцлера Австрії Крістіана Керна, що ЄС може ніколи не переварити економічні наслідки членства Туреччини, тому її вступ до блоку виключено і "було б виправдано чітко сказати режиму в Анкарі: ви просто не є кандидатом в члени". Новий уряд Австрії на чолі з Себастьяном Курцом продовжив цю риторику, офіційно виступаючи за припинення переговорів про приєднання Туреччини до ЄС. Був ще один не менш скандальний випадок. У вересні на передвиборних дебатах з критикою на адресу Анкари виступила і канцлер Німеччини Ангела Меркель: "Зрозуміло, що Туреччина не повинна стати членом ЄС. Я поговорю зі своїми колегами, щоб подивитися, чи зможемо ми досягти спільної позиції, щоб припинити переговори про приєднання (Туреччини до ЄС. – Авт.)".

Хоча навесні 2016-го, укладаючи з Туреччиною так звану міграційну угоду (яке, до речі, намагався заблокувати Кіпр), за розміщення 4 млн біженців з Сирії та Іраку, Євросоюз зобов'язався виділити Анкарі не тільки 6 млрд євро, але і розморозити деякі розділи членського діалогу і запустити процедуру скасування віз для громадян Туреччини. Також в Анкарі натякають Брюсселю, що з виходом Великої Британії її місце може зайняти Туреччина, але Франція і Німеччина, як і раніше, проти, оскільки вважають, що не зможуть переварити 80-мільйонну мусульманську країну.

На конфронтацію Брюсселя і Анкари нашаровуються ще й скандали Туреччини з США і НАТО. Будучи членом Альянсу вже протягом 65 років, з початком війни в Сирії, яка межує з Туреччиною, Анкара давно просила країни Альянсу поставити системи ППО для захисту своєї південно-східного кордону. Але, як пояснила турецька влада, через відсутність підтримки США, їм довелося закупити комплекси протиповітряної оборони у Росії. Вашингтон у відповідь пригрозив відрізати Анкару від технологій НАТО і припинити постачання військових літаків F-35. До того ж Туреччина направила до США вже 7 запитів на екстрадицію Фетхуллаха Гюллена, якого звинувачують в спробі невдалого державного перевороту, але до Вашингтона, судячи з усього, вони не доходять.

Додав масла у вогонь і недавній скандал на навчаннях в норвезькому Ставангері. Один з техніків, який надавав цифрову підтримку навчань, знайшов в інтернеті фотографію Ататюрка (Мустафа Кемаль Ататюрк, перший президент Туреччини. – Авт.) і використовував її для умовного зображення сил противника. До того ж від імені Ердогана було відкрито фальшивий акаунт в соцмережі, спрямований проти НАТО і союзників. Генсек НАТО Єнс Столтенберг, як і міністр оборони Норвегії Франк Бакке-Єнсен вибачилися перед Туреччиною за те, що сталося.

"Цей інцидент був результатом дій приватної особи і не відображає точку зору НАТО. В першому випадку йшлося про громадянського підрядника, який був найнятий норвезькою стороною і не був співробітником альянсу. НАТО вже зв'язалася з норвезькою владою, щодо винного буде вжито заходів дисциплінарного стягнення", – пояснив Столтенберг, додавши, що в другому випадку винним виявився офіцер норвезької армії, що має курдське походження, який вже відсторонений від служби.

Але, мабуть, офіційну Анкару публічні вибачення не сильно влаштували. Ердоган їх не прийняв, а його радник Ялчин Топчу і зовсім допустив, що настав час переглянути питання членства Туреччини в НАТО. В Альянсі неформально натякнули Анкарі, що такі заяви є неприпустимими, після чого прес-секретар Ердогана заявив, що членство Туреччини в НАТО під сумнів не ставиться. Як пояснюють експерти, все скидається на те, що це елемент майбутньої передвиборної президентської кампанії Ердогана (чергові президентські і парламентські вибори в Туреччині відбудуться 3 листопада 2019 року), тож всерйоз такі заяви сприймати не варто.

Щоправда, науковий співробітник Стамбульського центру політичних досліджень Метін Гюркан вважає, що в НАТО закривають очі на відверто "антинатовські" настрою в Туреччині. На його думку, Альянс повинен реагувати жорсткіше і на заяви радників Ердогана, спрямовані проти НАТО, і на стратегічні союзи з Росією, Катаром та Іраном. Хоча, в приватних бесідах з "Сегодня" турецькі дипломати запевняли, що ситуативну "дружбу" з Росією, яка не сильно подобається і Україні в тому числі, можна назвати "хитрим турецьким прагматизмом".

"Зрозумійте, ми залежимо від російського газу на 50-60%. До того ж, ми поставляємо до Росії багато овочів і фруктів. Пам'ятайте, збитий російський літак 2015-го? Після цього з 1 січня 2016 року Москва ввела заборону на поставки турецьких овочів і фруктів до Росії. Ми втратили багато грошей (в березні цього року заборону зняли. – Авт.). Але ви не думайте, що ми забули свою історію і кількість воєн з Росією", – сказав "Сегодня" один з турецьких дипломатів.

Хоча, як уже раніше писав "Сегодня", за офіційними статистичними даними турецький експорт не так вже сильно і залежить від російського ринку. А нинішня поведінка Туреччини, загравання з Росією, антиєвропейські і антиєвроантлантичні настрої швидше можна назвати футболом в різні ворота, подвійними стандартами і грою в поганого і доброго поліцейського, з одночасною підтримкою відносин і з Росією, і з НАТО.

Автор:

Зеленюк Крістіна

Джерело:

"Сегодня"

Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Загрузка...
Загрузка...